Голодомор 1932-33 років

Голодомор 1932- 33 років

У Маловисківському районі від Голодомору 1932-1933 років померло  519 осіб. 
Дослідники ж називають удвічі більшу цифру й наголошують, що немає документів, які дозволяють встановити точну смертність .

Офіційно встановлено, що найбільша кількість жертв Голодомору – понад 20 тисяч осіб – була у двох районах Черкащини: Христинівському та Черкаському.

У 1932 році Юхиму Кравченку, жителю села Хмельове  Маловисківського району було всього сім років. Проте й донині він пам’ятає: за ті два роки чимало його односельців забрала «голодна смерть».


«Люди дуже голодували. Ми не так голодували, бо в нас була корова і багато було жолудів. Мати їх виварювала, товкла в ступі і пекла. Їли квіти акації, а як достигне шовковиця, то і її їли. Ну а в селі люди мерли, тому що ходили і відбирали у кого що було. І в горщиках трусили і відбирали у людей. Пухлих було багато. Хто як міг, так і виживав: бур’ян рвали і варили, картоплю мерзлу їли. Були випадки, що старша дочка втекла, а меншу зарізали і з’їли», – пригадує Юхим Кравченко.

Дослідники кажуть, що в селах на Маловисківщині були жахливі «трафаретні» смерті від голоду. Як правило, першими помирали чоловіки, потім «на той світ» відходили люди старшого віку, далі – діти, а останніми цей світ залишали жінки. На фізіологічному рівні голод виїдав у людини все – свідомість, совість, мораль. Залишався суто тваринний інстинкт.

Дослідник Голодомору: ми як нація – інваліди

Штучний Голодомор 1932-33 років зламав духовний хребет української нації. У цьому переконаний дослідник Голодомору Василь Пахаренко, який вперше в Україні у липні 1988 року в черкаській газеті надрукував статтю про Голодомор.

«Нація після того живе, але вона досі живе як інвалід. Ми тому й досі сьогодні так погано живемо і досі балансуємо на межі – яку країну ми будуємо і чи буде ця країна. Тому що ми, по суті, як нація – інваліди. Треба було це каліцтво лікувати. Але його, на жаль, лише постійно запускали і посилювали. Посилюють і зараз. У душах багатьох українців на генетичному рівні заліг страх – біологічний, фізіологічний страх за своє виживання. Звідси пристосовництво, звідси пасивність», – упевнений Василь Пахаренко.

Дослідник вважає, що Україна досі так і не зробила серйозних висновків із страшної трагедії. На Черкащині, наприклад, не в усіх селах на належному рівні вшановано пам’ять жертв Голодомору – навіть не скрізь є пам’ятники. У деяких селах, каже Василь Пахаренко, «жива пам’ять» обмежується ровом, порослим бур’яном.

Важливо, щоб про Голодомор не забували – маловищани

Наскільки жива пам’ять про Голодомор і що знає молодь про страшний голод 1932-33 років   поцікавилися у молодих жителів міста.

– Коли був Голодомор, у людей не було чого їсти і люди помирали навіть у себе вдома. Потім їздила машина, їх збирали і скидали в одну велику яму.

– Звісно, це проблема країни, якщо таке відбулося. Не будемо заглиблюватися в минуле, так би мовити. Мене більше цікавить сучасність, те, щоб його визнали нормально, офіційно і про нього не забували.

– Ми вже, мабуть, років чотири ставимо свічку у цей день і пам’ятаємо, що її треба ставити. Так і привчаємо свою дочку, щоб вона теж пам’ятала, що у неї є прабабуся, яка пережила цей Голодомор.