Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття»

Тема:  Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття»

Мета:  закріпити знання учнів про творчість Тараса Григоровича      

             Шевченка, розвивати мовлення, мислення, увагу,               

             виховувати любов до книги, бажання читати твори митця

    Обладнання: репродукції картин Тараса Шевченка, виставка книг

                             творів поета

Хід заходу:

Учень 1  Щовесни, колт тануть сніги і на рясті просяє веселка,

               Повні сил і живої снаги, ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Учень 2  Великий Кобзарю! Ти живеш і в наші дні,

                 Ти з нами і в праці і в борні, ти з нами йдеш до сонця сходу,

                 Ти, правда й вольності пророк.

Учень 3    У росяні вінки заплетені суцвіття до ніг тобі, титане, кладемо,

                  Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                  Тебе своїм сучасником звемо.

Учень 4    Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління    лю-

                 дей,змінюються їхні звичаї, вірування та погляди, а великі над-

                 бання мистецтва надовго переживають своїх творців.

Учень 5   До таких скарбів світового значення належить і творіння вели-

                 кого генія українського народу Т.Г. Шевченка.

Учень 6   Для кожного покоління він є чимось особливим, як сила, як

                 мудрість, як поезія, як дух, який в усі часи витав над нами.

Учитель.  Мало який народ має такий втілений в одній особі національний ідеал, тому на сьогоднішній нашій зустрічі, ми не просто вшановуємо пам'ять Тараса Григоровича Шевченка, а й серцем і душею спробуємо відчути його невмирущість. Спробуємо відчути душу його поезії, відчути його слово, написане нам.

Учень 7   Світає, край неба палає.

                 Соловейко в темнім гаї

                 Сонце зустрічає.

                 Тихесенько вітер виє,

                 Степи, лани мріють,

                 Між ярами над ставами верби зеленіють.

                 Сади рясні похились.

                 Тополі по волі стоять собі, мов сторожа

                 Розмовляють з полем.

                 І все то те, вся країна, повита красою,

                 Зеленіє, вмивається дрібною росою.

                 Споконвіку вмивається, сонце зустрічає

                 І нема тому почину і краю немає!

Учень 8   Тече вода з –під явора яром на долину

                 Пишається над водою червона калина.

                 Пишається калинонька явір молодіє

                 А кругом їх верболози й лози зеленіють.

                 Тече вода із – за гаю та попід горою

                 Хлюпочуться качаточка поміж осокою

                 А качечка випливає з качуром за ними

                 Ловить ряску, розмовляє з дітками своїми.

                 Тече вода край города, вода ставом стала.

                 Прийшло дівча воду брати, брало, заспівало.

Учитель. 9 березня 1814 року у селі Моринцях, на світ з'явився  безсмертний пророк українського народу – Тарас Григорович Шевченко.

Трагічним було його життя. З 47 років його життя 24 він пробув у кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів.

Доля переслідувала його в житті скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у росу,  ані його любові до людей в ненависть і погорду. Доля не шкодувала йому страждань, але й не жаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Учень 9   Мені тринадцятий минало я пас ягнята за селом.

                 Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було?

                 Мені так любо, любо стало неначе в Бога…

                 Уже поклиеали до паю, а я собі у бур'яні

                 Молюся Богу… і не знаю, чого маленькому мені

                 Тоді так приязно молилось, чого так весело було.

Учень 10  За що, не знаю, називають хатину в гаї тихим раєм.

                 Я в хаті мучився колись, мої там сльози пролились,

                 Найперші сльози. Я не знаю, чи єсть у Бога люье зло,

                 Щоб у тій хаті не жило? А хату раєм називають?

                 Не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї

                 Над чистим ставом край села.

                 Мене там мати повивала і повиваючи, співала,

                 Свою нудьгу переливала в свою дитину…

Учитель. Український письменник – класик  Василь Стефаник написав так про Шевченка: « Читайте Шевченка, бо там створена нам ціла проява, історія і душа українського народу. Там є найкращі скарби українського народу. І доки наш народ за своє визволення боротися буде, доти той кріпацький син стоятиме перед очима вашими, ваших дітей, внуків, правнуків. Там для всіх мільйонів українського народу велика книга мудростей, книга любові до України.

Учень 11 Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива,

                 Додолу верби гне високі, горами хвилі підійма.

                 І блідий місяць на ту пору із хмари де – де виглядав,

                 Неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав.

                 Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів,

                 Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Учень 12 Думи мої, думи мої, квіти мої, діти!

                 Виростав вас, доглядав вас,- де ж мені вас діти?

                 В Україну ідіть, діти! В нашу Україну,

                 Попідтинню, сиротами, а я - тут загину.

                 Там найдете щире серце і слово ласкаве,

                 Там найдете щиру правду, а ще, може, й славу…

                 Привітай же, моя ненько, моя Україно,

                 Моїх діток нерозумних, як свою дитину.

Учитель. Іван Якович Франко писав про Шевченка так: « Він був сином мужика,- і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, і вказав нові світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим..»

Учень 13 Зоре моя вечірняя, зійди над горою.

                 Поговоримо тихесенько в неволі з тобою.

                 Розкажи, як за горою сонечко сідає,

                 Як у Дніпра веселочка воду позичає.

                 Як широка сокорина віти розпустила

                 А над самою водою верба похилилась,

                 Аж по воді розіслала зеленії віти,

                 А на вітах гойдаються нехрещені діти.

                 Як у полі на могилі вовкулак ночує,

                 А сич в лісіта на стрісі недолю віщує.

                 Як сон трава при долині вночі розцвітає

                 Зоре моя! Мій друже єдиний!

                 І хто знає, що діється в нас на Україні?

                 А я знаю і розкажу тобі: й спать не ляжу.

                 А ти завтра тихесенько Богові розкажеш.

Учень 14 Живуть, Тарасе любий, поміж нас і голос твій, і пензель твій, і слово. Воно налите невгасимим яр – вогнем, навічно коване з дзвінкої криці.

Учень 15 Ми є нащадки гнівного Тараса.

                 Його терни торкнулись наших тіл.

                 Народ вознести в націю – не в расу,

                 Огненним словом Велетень хотів.

Учень 16  Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє,

                 Радіють люди, що одпочинуть, а я дивлюся.. і серцем лину

                 В темний садочок на Україну. Лину я, лину, думу гадаю,

                 І ніби серце відпочиває. Чорніє поле, і гай, і гори,

                 На синє небо виходить зоря. Ой зоре! Зоре! – і сльози кануть.

                 На небі синім? Чи забувають? Коли забули, бодай заснули

                 Про мою доленьку щоб і не чули.

Учень 17 Встеляєм кручу пам'яті щоденно освяченими вітами верби,

                 Держава наша буде суваренна, коли з колін піднімуться раби.

Учень 18 Зелена бронза, брили мармурові – не кращий вияв віри в тебе.

                 У неповторнім дивоцвіті мови нова над нами засвітиться зоря.

Учень 19 Його надії нашими хай стануть,

                 Його поезії ввіллються в нашу кров,

                 Злоба і ненависть, неначе лід розстануть

                 І ручаями задзвенить любов…

Учень 4   Як умру, то поховайте мене на могилі,

                 Серед степу широкого, на Вкраїні милій,

                 Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі

                 Було видно, було чути , як реве ревучий…

                 Поховайте та вставайте, кайдани порвіте

                 І вражою злою кров'ю волю окропіте.

                 І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій,

                 Не забудьте пам'янути не злим, тихим словом.

Учитель. Тарас Григорович Шевченко увійшов в історію української і світової культури, саме як поет. Як поет він здобув собі безсмертя, хоч елементи живопису та музики дуже сильні і яскраві в його творчості.

Учень 8  Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

                 І голос твій нам душі окриля.

                 Встаєв новій красі, забувши лихоліття

                 Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Учитель. Покладу « кобзар» на скатертину

                 І змахну непрошену сльозу.

                 Книжка ця – це наша Україна, в ній не тільки мова солов'їна,

                 Стогнуть в ній ще дотепер руїни, скапуючи кров'ю у росу.

                 Ця роса – червоний цвіт калини

                 Бережи той цвіт, моя дитино,- не зів'яв він у важку годину,

                 Хай не в'яне і у наші дні.

                 Цвіт калини завшенагадає тому, хто у грудях серце має.

                 Візьми силу з « Кобзаря», дитино, бо у ньому-для душі хлібина

                 Її теж кладуть на скатертину у великі свята і в малі.